За час повномасштабної війни за підтримки House of Europe Євгену Гомонюку, експерту з культури Офісу відновлення та розвитку Миколаєва та менеджеру Платформа MY ART, разом з командою вдалося не лише відновити пошкоджені обстрілами музеї у Миколаєві, а й дати їм нове життя.
Про це Євген Гомонюк розповів в інтерв’ю The Ukrainians.
“Для нас важливо зберігати сенси, тому що ми не можемо будувати свою ідентичність на порожньому місці“
Кожен, хто цікавиться культурним життям у Миколаєві, бодай раз чув про платформу MY ART. За останні роки ця організація влаштувала у місті чимало важливих ініціатив: від локальних фестивалів культури — до волонтерських штабів та оцифрування музейних експонатів.
Історія MY ART почалася ще 2017 року. Тоді команда готувала фестиваль актуального мистецтва Mykolaiv Art Week, звідти пішла і назва — поєднання перших двох літер Mykolaiv + Art. Одним із засновників організації та проєктним менеджером є Євген Гомонюк.
У 2024 році разом із колегами він продовжує одну з давно розпочатих співпраць із локальними музеями — команда відновила пошкоджену експозицію Миколаївського обласного краєзнавчого музею “Старофлотські казарми”, який з початку повномасштабного вторгнення найбільше постраждав серед культурних інституцій міста під час російських обстрілів. Команда відремонтувала виставкові приміщення, замінила вітрини й оновила експозицію. Це важлива робота для збереження культурної спадщини Миколаєва.
Ніхто не готувався до евакуації музеїв
У 2022 році, коли стало зрозуміло, що війна надовго, команда MY ART розпочала співпрацювати з музеями. Тоді команда й уявити не могла, як зміниться її роль, адже все розпочалося з простих, хоча й важливих кроків: евакуації частини робіт та надання матеріалів для убезпечення експонатів. Тоді команда MY ART допомогла миколаївським музеям підготувати експонати до тривалого зберігання на час війни та на випадок екстреної евакуації. Спеціальні дерев’яні ящики, плівки та інші пакувальні матеріали, в тому числі обладнання для убезпечення фондосховищ, отримали Музей суднобудування та Миколаївський обласний краєзнавчий музей за підтримки House of Europe та Goethe-Institut Ukraine.
Головним питанням було: як убезпечити колекції, а головне — не допустити їхнього знищення:
“Музеї не мали запасів коштів, Міністерство культури також не було готове. Евакуація музеїв здавалася неможливою — в історії України таке, в принципі, востаннє ставалося під час Другої світової війни. У нас навіть не стояло питання, що музеї мають кудись переїхати”, — розповідає Євген.
У цей момент команда MY ART стала своєрідними рятівниками для цих установ, допомагаючи їм у найскладніший період. Така допомога була одним із перших сигналів, що зберегти культурну спадщину в умовах війни — це не просто завдання, а місія для команди.
“Ми робимо це, бо більше нікому це робити. Це не було вимушено, а була ініціатива з нашого боку. Хотілося допомогти, бо всі одне одного підтримували, допомагали чим могли. Ми не просто рятували стіни — ми рятували сенси, які існують у цих стінах. І в цьому полягала суть. Це важливо, адже будівля музею є пам’яткою архітектури, розробленою англійським архітектором, що також підкреслює зв’язок з іншими країнами”.
Влітку 2022 року кількість ворожих ударів по місту зросла і ситуація ускладнилася. Почались регулярні обстріли суднобудівного заводу, що поруч із музеєм. До весни 2023-го біля музею сталось понад пʼять “прильотів” — як наслідок, вибиті вікна, розбиті скляні вітрини, які не витримали сили вибухових хвиль. На той момент частину експонатів уже вдалося законсервувати за допомогою OSB-панелей.
Саме тоді, в кінці 2023 року, люди почали повертатися в місто, музей поступово відроджувався. Почався не просто ремонт стін, а відбудова надії й віри у те, що навіть у найтемніші часи культура, як і люди, знайде сили зберегти свою сутність і продовжити жити, попри всі випробування війни:
“Коли стало зрозуміло, що у місто повертається життя, ми почали шукати можливості, як продовжити допомагати музею. Написали заявку на великий інфраструктурний грант у House of Europe. На початку, коли лише подавалися на підтримку, ситуація була складнішою: у музеї не було вікон і основна мета полягала в тому, аби хоч тимчасово захистити приміщення: утеплити, закрити дірки, вберегти від дощів. Але коли ситуація стабілізувалася і питання про вікна вже не було актуальним, напрямок роботи змінився”.
Тоді команда почала думати про розвиток музею й закупила нове обладнання: столи та камери для оцифрування. Це дозволило музею не лише зберегти колекції, а й перевести частину робіт у цифровий формат, що стало важливим кроком у розвитку музею та збільшення уваги до нього. Підхід змінився від тимчасових заходів до більш стратегічних, із фокусом на довгострокове вдосконалення музею і його роботи.
Зробити фонди видимими
Крім цього, команда багато працює з фондами, аби показати те, що є в музеї:
“Наша робота полягає в тому, щоби підсвітити ці скарби і популяризувати їх. Щоб маловідоме ставало цінним. Загалом, ми займаємося збереженням культурної спадщини через оцифрування із 2020 року. Ми хочемо, щоб про музейні фонди дізналося більше людей, аби їх використовували в дослідженнях, у графічному дизайні, брали як матеріали для колажів, інсталяцій тощо.
Наша спадщина, особливо краєзнавча, сягає античних часів. Це основа, на якій стоїть Миколаїв — місто, що має свою ідентичність, свої особливості. Це свідчення цивілізацій, які жили тут. Ця земля не була порожня — тут завжди жили люди, тут відбувалися важливі світові процеси. Це не просто вітрини в музеї, це частина історії нації, її ґрунт, основа. Для нас це велике надбання, яким ми можемо пишатися”.
Відтак музей отримав поштовх до подальшого розвитку: він став, в усіх сенсах, відкритішим простором, куди цікаво прийти молоді.
“Завдяки новим вітринам, ремонту та іншому обладнанню музейники змогли зробити реекспозицію. Хоча наша мета не полягала в тому, щоб здійснити таку масштабну перебудову, приблизно 30% експозиції оновилося, чи, може, навіть більше. З’явилися нові експонати. Багато чого змінилося, і ця робота триває. Зникли також певні вітринні перепони для історичних артефактів — тепер ми можемо взаємодіяти з ними, тримати їх у руках, і це стало справді цікавим досвідом”.
За словами Євгена, усе це допомогло музею не лише оновитися, а й вижити, адже вони зберегли колектив, і це важливо з огляду на ситуацію у 2022-му в Миколаєві. Тоді чимало музеїв втратили кадри, бо люди виїхали, і навіть ті, хто відповідав за фонди, не могли їх відкрити через відсутність співробітників на робочих місцях. А тут колектив зберігся, і він по-справжньому горить своєю справою. Вони люблять те, що роблять:
“Усе це стало для мене справжнім джерелом натхнення. Бо якщо порівняти, яким музей був до і яким він є зараз, то це два різні музеї. Я думаю, що працівники музею також відчувають цю підтримку й увагу до себе, і це мотивує їх робити все краще”.
